摘要：Специализация сельского хозяйства, которая в течение длительного времени рассматривалась как экономическая категория, сегодня приобретает новое - экологическое содержание, становясь связующим звеном между пищевыми потребностями человека и возможностью природных экосистем обеспечивать эти потребности. Целью предлагаемого исследования является научное обоснование необходимости «вписания» специализации сельского хозяйства в динамику природных экосистем на сложном пути их трансформации в агроэкосистемы. Результаты. Процесс взаимодействия природы и общества (движение) в планетарном пространстве-времени представляется в виде двух главных своих составляющих - природы и общества. Одна из главных причин возникновения экологической проблемы кроется в различных скоростях развития природы и общества. Результат же этой разницы обязательно «откладывается» в географическом пространстве. Такие «отпечатки» найдены на территории Харьковской области, на которой исследовалась динамика агроэкосистем. Поскольку границы агроэкосистем являются конструктивными, то есть теми, которые все время меняются, они формируют свои, отличные от административных границ пространственные образования. Но в природных экосистемах механизмы приспособления намного более развиты, прежде всего из-за многоярусности природных группировок в отличие от монокультуры, которая практикуется в агроэкосистемх. Решить экологические проблемы современного сельского хозяйства призваны адаптивные агроэкосистемы, в которых широко применяется сидерация, полноценные паровые севообороты, увеличивается биологическое разнообразие, полностью утилизируется навоз, применяются биометоды. Собственно, адаптация, это поиск таких форм ведения сельского хозяйства, которые соответствуют естественным возможностям определенной территории. Выводы. В процессе ноосферогенеза вид «Homo Sapiens» сформировал свою, не менее природную, экосистему − агроэкосистему, которая прошла сложную эволюцию. Учитывая, что сельское хозяйство − наиболее приближено по типу вещественно-энергетических отношений к природным экосистемам, поиск таких форм его ведения (специализации), которые соответствуют природным возможностям определенной территории является, наверное, главной задачей, решение которой будет способствовать сбалансированному природопользованию в агросфере. С точки зрения теории и методологии экологической науки ноосферные экосистемы, среди которых наиболее приближенными к естественным является агроэкосистемы, уже сформированы и могут стать тем объектом и предметом исследования, который выведет знакомую отечественным экологам но не замеченную научным сообществом неоэкологию на совершенно новые горизонты.↓Спеціалізація сільського господарства, яка впродовж тривалого часу розглядалась як економічна категорія, сьогодні набуває нового – екологічного змісту, стаючи зв’язковою ланкою між харчовими потребами людини і можливістю природних екосистем забезпечувати ці проблеми. Метою є наукове обґрунтування необхідності «вписання» спеціалізації сільського господарства у динаміку природних екосистем на складному шляху їх трансформації у агроекосистеми. Результати. Взаємовідносини суспільства з природою в біосфері планети розвиваються як дві складові частини більш генерального процесу – еволюції природи і суспільства. Загострення глобальної екологічної проблеми спричинене суттєвою різницею швидкостей з якими вони розвиваються. При цьому, відповідно до ідеї взаємозв’язку простору і часу цей процес (взаємодії природи і суспільства) робить відповідні «відбитки» на будь якій території. Такі «відбитки» знайдені на території Харківської області, на якій досліджувалась динаміка агроекосистем. Оскільки кордони агроекосистем є конструктивними, тобто тими, що весь час змінюються, вони формують свої, відмінні від адміністративних кордонів просторові утворення. Але у природних екосистемах механізми пристосування набагато розвинутіші, передусім через багатоярусність природних угруповань на відміну від монокультури, яка практикується в агроекосистемх. Вирішити екологічні проблеми сучасного сільського господарства можливо завдяки впровадженню адаптивних агроекосистем, в яких головні речовинно-енергетичні механізми за своїм типом максимально наближені до тих, що мають місце у природних екосистемах. Таке «наближення» здійснюється за рахунок збільшення біорізноманіття, значного посилення органічної складової землеробства, повноцінних сівозмін, біодинаміки та вермикультури. Взагалі, адаптація покликана максимально наблизити сучасні напрямки розвитку сільського господарства до тих потенційних можливостей, якими володіє кожний природний ландшафт. Висновки. В процесі ноосферогенезу вид «Homo Sapiens» сформував свою, не менш природну, екосистему – агроекосистему, яка пройшла складну еволюцію. Згідно з припущенням, що сільське господарство за типом речовинно-енергетичних відносин найбільш наближене до природних екосистем, наукове обґрунтування його спеціалізації, яка б відповідала наявному агро-кліматичному потенціалу певного природного ландшафту, вважається нам головним завданням, виконання якого забезпечить збалансоване природокористування у агросфері. З точки зору теорії і методології екологічної науки ноосферні екосистеми, серед яких найбільш наближеними до природних є агроекосистеми, вже сформовані і можуть стати тим об’єктом і предметом дослідження, який виведе знайому вітчизняним екологам але не помічену науковим загалом неоекологію на зовсім інші обрії.
其他摘要：The specialization of agriculture, which has long been regarded as an economic category, is today gaining a new meaning - environmental content, becoming a link between human nutritional needs and the ability of natural ecosystems to address these problems. Purpose. To substantiate the scientific need to "fit in" the specialization of agriculture in the dynamics of natural ecosystems on the complex path of their transformation into agroecosystems. Results. The process of interaction between nature and society (movement) in planetary space-time is represented as two of its main components - nature and society. One of the main causes of the environmental problem lies in the different speeds of development of nature and society. The result of this difference is necessarily "delayed" in the geographical space. Such "prints" were found in the Kharkiv region, where the dynamics of agroecosystems were studied. Because the boundaries of agro-ecosystems are constructive, that is, they are constantly changing, they form their spatial entities, different from administrative boundaries. But in natural ecosystems, adaptation mechanisms are much more sophisticated, primarily because of the multilevel nature of natural communities as opposed to the monoculture practiced in agroecosystems. Adaptive agroecosystems are widely used to solve the environmental problems of modern agriculture, in which widespread consideration, full steam crop rotation, biodiversity increases, manure is completely utilized, biomethods are applied. Actually, adaptation is the search for such forms of agriculture that would meet the natural capabilities of a certain area. Conclusions. In the course of noospherogenesis, the species "Homo Sapiens" has formed its own, no less natural, ecosystem - an agroecosystem that has undergone a complex evolution. Given that agriculture is the closest in terms of material-energy relations to the natural ecosystems of the industry, the search for such forms of management (specialization) that would meet the natural capabilities of a particular area is probably the main task, the solution of which will promote a balanced use of the agro-sphere. From the point of view of the theory and methodology of environmental science, noospheric ecosystems, among which the closest to the natural ones are agroecosystems, have already been formed and can become the object of research that will bring neo-ecology known to domestic ecologists, but not generally observed.
