摘要：Neben den dramatischen Werken und der Theaterarbeit wird auch Bertolt Brechts Lyrik immer häufiger und zu gutem Recht Gegenstand der literaturwissenschaftlichen Forschung. Viele renommierte Autoren und Literaturwissenschaftler unterstreichen die Bedeutung des Dichters Bertolt Brecht. Den Forschungsgegenstand dieses Beitrags stellen die 3 Gedichte aus den Buckower Elegien dar, die im Sommer 1953 entstanden sind, in den letzten Jahrzehnten von vielen Literaturwissenschaftlern interpretiert wurden und als der Höhepunkt der späten Lyrik Brechts gelten. Diese Gedichte: Der Blumengarten, Die Tannen und Böser Morgen bieten eine höchst ästhetische Natur- und Menschenanalyse an, wobei die Baummetaphorik eine entscheidende Rolle spielt. Im Beitrag wird die Vielschichtigkeit der Symbolik von „Tanne“ und „Silberappel“ behandelt. Die Buckower Elegien zählen zweifellos zur herausragenden Lyrik Brechts. Ihre einmaligen ästhetischen Qualitäten sind an sich schon Analyse und Anklage der DDR-Kultur, der Brecht mit den Elegien ein Werk entgegensetzt, das selbst silbern und kupfern ist, groß, erhaben, herausragend in seinem Diffusen, Indirekten, Vielschichtigen. Ohne Brechts außergewöhnliche Arbeit als einer der bedeutendsten Theaterregisseure schmälern zu wollen: als Dramatiker war er in der DDR-Zeit am Ende. Seine großen Stücke entstanden während der Weimarer Republik und im Exil. Um es überspitzt auszudrücken: Jetzt blieben ihm nur noch seine Modellinszenierungen des Großen von ehemals und Klassikerbearbeitungen. Und zu Taktieren hatte Brecht immer noch. Seine Bäume und ihre Farbgebung machen es deutlich: „Schlechte Zeit für Lyrik“, für die Kunst überhaupt; nicht nur 1939, als das gleichnamige Gedicht entstand, sondern auch 1953. Und die Buckower Elegien bieten viele Möglichkeiten für weitere Untersuchungen der Ideen von Bertolt Brecht in den letzten Lebensjahren an.↓Кроме драматических произведений и театральной работы Бертольта Брехта все чаще и вполне заслуженно предметом литературоведческих исследований становится его лирика. Многие выдающиеся авторы и ученые отмечают значение поэта Брехта. Предметом исследования этой статьи являются три стихотворения из цикла «Буковские элегии», написанные летом 1953 года, проинтерпретированные за последние десятилетия многими учеными и признанные вершиной поздней лирики Бертольта Брехта. Эти стихотворения, «Сад цветов», «Ели» и «Злое утро», предлагают эстетически изысканный анализ природы и человека высшего сорта, причем метафорика деревьев играет решающую роль. В статье рассмотрена многогранность символики «ели» и «тополя». «Буковские элегии» принадлежат, несомненно, к наиболее выдающейся лирике Брехта. Их уникальные эстетические качества сами по себе являются анализом и осуждением культуры ГДР, которой Брехт в своих элегиях противопоставляет творчество — такое же серебряное, как тополь, и медное, как ель, — то есть величественное, значительное, отличающийся своей диффузностью, дискретностью, многозначностью. Ни в коей мере не желая умалять заслуги Брехта как одного из самых выдающихся театральных режиссеров, утверждаем, что как драматург во времена ГДР он исчерпал себя. Его большие пьесы были написаны во времена Веймарской республики и в эмиграции. Можно даже несколько преувеличено утверждать, что для него еще оставались лишь инсценировки великих произведений прошлых лет и обработки произведений классиков. И Брехту все еще приходилось лавировать. Его деревья и их цвет четко на это указывают: «Плохие наступили времена для лирики», для искусства в целом — не только 1939 года, когда было написано одноименное стихотворение, но и в 1953 году. И «Буковские элегии» предоставляют широкие возможности для дальнейших интересных исследований идей Бертольта Брехта в последние годы его жизни.↓Окрім драматичних творів і театральної роботи Бертольта Брехта все частіше і цілком заслужено предметом літературознавчих досліджень стає його лірика. Багато видатних авторів і вчених наголошують на значенні поета Брехта. Предметом дослідження цієї статті є три вірші з циклу «Буковські елегії», які написані влітку 1953 року, проінтерпретовані за останні десятиріччя багатьма науковцями і вважаються вершиною пізньої лірики Бертольта Брехта. Ці вірші, «Сад квітів», «Ялини» і «Злий ранок», пропонують естетично вишуканий аналіз природи і людини найвищого ґатунку, при чому метафорика дерев відіграє вирішальну роль. У статті розглянуто багатогранність символіки «ялини» й «тополі». «Буковські елегії» належать, безсумнівно, до найвидатнішої лірики Брехта. Їхні унікальні естетичні якості самі по собі є аналізом і засудженням культури НДР, якій Брехт у своїх елегіях протиставляє творчість —таку ж срібну, мов тополя, і мідну, мов ялина, — тобто величну, значну, що вирізняється своєю дифузністю, дискретністю, багатозначністю. Жодною мірою не бажаючи применшувати заслуги Брехта як одного з найвизначніших театральних режисерів, стверджуємо, що як драматург у часи НДР він вичерпав себе. Його великі п’єси були написані в часи Веймарської республіки та в еміграції. Можна навіть дещо перебільшено стверджувати, що для нього ще залишалися лише інсценізації великих творів минулих років і обробки творів класиків. І Брехту все ще доводилося лавірувати. Його дерева та їхній колір чітко на це вказують: «Погані настали часи для лірики», для мистецтва загалом — не лише 1939 року, коли було написано однойменний вірш, але й у 1953 році. І «Буковські елегії» надають багато можливостей для подальших цікавих досліджень ідей Бертольта Брехта у останній роки його життя.
其他摘要：Besides the drama works and the theatrical contribution of Bertolt Brecht, all more often and fully deserved, his lyric poetry becomes the subject of literature researches. Many prominent authors and scientists emphasize the value of Brecht as a poet. The subject of this research is 3 poems from the cycle of The Buckow Elegies, written in the summer of 1953, having been construed by many scholars for the last decades, and considered the top of the late Bertolt Brecht’s lyric poetry. These poems: The Flower Garden, The Fir Trees and The Grumpy Morning offer an aesthetically sophisticated analysis of both the nature and the person of the greatest sort; wherein the metaphor of trees plays a crucial role. This article considers the complexity of such symbols as “fir tree” and “poplar”. The Buckow Elegies undoubtedly belong to the most outstanding lyric poetry of Brecht. Their unique aesthetic features themselves are an analysis and condemnation of the GDR culture opposed by Brecht to the creativity which is depicted as the same silver as a poplar, and the same brassy as a fir tree, i.e. majestic, significant and also standing out by its diffuseness, discretion and ambiguity. By no means diminishing Brecht’s merits as one of the most eminent theatre directors, we claim that as a playwright in the GDR, he exhausted himself. His great plays were written in the time of the Weimar Republic and during his emigration period. One can even assert with some extent of exaggeration that all he had to do was staging the great works of the past and adapting classical works. And Brecht still had to manoeuvre. His trees and their colour clearly indicate this: “Bad times for lyrics”, for art in general; not only in 1939, when the poem with the same name was written, but also in 1953. Along with this, The Buckow Elegies open numerous opportunities for further interesting researches into Bertolt Brecht’s ideas in the last years of his life.
