标题：Феномен Андрея Платонова с позиции антропологии литературы Феномен Андрея Платонова с позиции антропологии литературы (К 120-летию со дня рождения писателя)
摘要：Предметом изучения этой статьи является феномен Андрея Платонова с позиции антропологии литературы, что специфично окрашивает его творчество и в частности проблематику. Проблему соотношения утопии и идеологии изучено на примере платоновской трактовки революции и ее «коллективного субъекта» — народа. Эта проблематика рассмотрена в контексте советского дискурса и определяет новизну исследования. Методологией его стала антропология литературы, которая дает возможность разобраться в отношениях реального и воображаемого во всех его версиях: воображаемого как продукта инновационной способности человека, символического воображаемого как продукта творческой способности в целом, литературного воображаемого — литературной фикциональности («вымысла») как специфики литературы в роле особенной сферы искусства со своим собственным символическим кодом. В результате исследования рассмотрено развитие главных идей в творчестве Андрея Платонова, в частности соотношение идеологии и утопии. У Платонова революция в начальной своей стадии помещается в пространстве утопии. Потом происходит ее своеобразная экспроприация идеологией, для того, чтобы в дальнейшем взаимном дискурсе незавершённое событие переходило из рук в руки, продолжая формирование ее субъектов и совершая акт постоянного выживания и проживания. В связи с этим роман «Чевенгур» рассматривается как попытка рассказать о взаимоотношениях между утопией и идеологией, увиденных глазами «участвующего наблюдателя». Его главная мысль воплощается в вывод: революционная идея, став идеей государственной, уничтожает народную идею, утопию революции. В дальнейших произведениях Платонов движется от разрушения «большого нарратива» до тихой, скромной и тем не менее важной жизни обычного человека, оставляя границы идеологии. Утопическое начинает рассматриваться как утопическое достижение человеком счастья через любовь, детство и творчество. В статье так же рассмотрено проблему языка платоновской художественной прозы, которая разумеется одновременно как важная часть современного ему советского дискурса и как наделенная неповторимой спецификой, связанной с его представлениями о роли и задании литературы.↓Предметом дослідження цієї статті є феномен Андрєя Платонова з погляду антропології літератури, що надає його творчості та її проблематиці специфічного забарвлення. Проблему співвідношення утопії й ідеології розглянуто на прикладі платонівського трактування революції та її «колективного суб’єкта» — народу. Ця проблематика розглянута у контексті радянського дискурсу становить новизну дослідження. Методологією його стала антропологія літератури, що дає змогу розібратись у відношеннях реального й уявного у всіх його версіях — уявного як продукту інноваційної здатності людини, символічного уявного як продукту творчої здатності в цілому, літературного уявного — літературної фікціональності («вимислу») як специфіки літератури в ролі особливої царини мистецтва зі своїм власним символічним кодом. У результаті дослідження розглянуто розвиток головних ідей у творчості Андрєя Платонова, зокрема співвіднесення ідеології та утопії. У Платонова революція на початковій своїй стадії розміщується у просторі утопії. Потім відбувається її своєрідна експропріація ідеологією, для того, щоб у подальшому взаємному дискурсі незавершена подія переходила з рук в руки, продовжуючи формування її суб’єктів і здійснюючи акт постійного виживання і проживання. Відтак роман «Чевенгур» розглядається як спроба розповісти про взаємини між утопією та ідеологією, побачені очима «задіяного спостерігача». Його головна думка втілюється у висновок: революційна ідея, ставши ідеєю державною, знищує народну ідею, утопію революції. У пізніших творах Платонов відходить від руйнації «великого наративу» до тихого, скромного і тим не менш важливого життя звичайної людини, залишаючи межі ідеології. Утопічне починає розглядатися як утопічне досягнення людиною щастя через любов, дитинство та творчість. У статті також розглянуто проблему мови платонівської художньої прози, яка розуміється водночас як важлива частина сучасного йому радянського дискурсу, але й наділена неповторною специфікою, пов’язаною з його уявленнями про роль і завдання літератури.
其他摘要：The subject of the study is the phenomenon of Andrei Platonov from the point of view of the anthropology of literature, which gives specific color to his work and its problems. The problem of the relation between utopia and ideology is considered on the example of Platonov’s interpretation of the revolution and its “collective subject” — the people. This issue, considered in the context of Soviet discourse, is a novelty of research. The Research methodology is the anthropology of literature, which makes it possible to understand the relationship between the reality and the imaginary in all its versions — imaginary as a product of human innovative capacity, symbolic imaginary as a product of creativity as a whole, literary imaginary — literary fiction, as specifics of literature in the role of the particular realm of art with its own symbolic code. The research examines the development of the main ideas in the work of Andrei Platonov, including the correlation of ideology and utopia. In Platonov’s opinion, Revolution, its initial stage is located in the space of utopia. Then it is expropriated by ideology, in order that in a further mutual discourse the unfinished event will pass from hand to hand, continuing to form its subjects and to carry out the act of permanent survival and residence. Therefore, the novel “Chevengur” is seen as an attempt to show the relationship between utopia and ideology, as seen by the eyes of the “involved observer”. His main idea is a conclusion: the revolutionary idea, becoming an idea of the state, destroys the people's idea, the utopia of the revolution. In his later writings, Platonov moved from the destruction of the “grand narrative” to the quiet, humble and yet important life of the common man, leaving the boundaries of ideology. Utopian begins to be seen as an utopian achievement of happiness through love, childhood and creativity. The article also deals with the problem of the language of Platonov’s fiction, which is understood at the same time as an important part of contemporary Soviet discourse, but also endowed with unique specifics related to his ideas about the role and tasks of literature.
