摘要：Предметом дослідження є драматургічний канон, проблема якого є нагальною для кожної нації. Як доволі мінливе явище театр різко реагує на соціальний запит. Тому важливо усвідомлювати ті критерії та засади, за якими можуть бути оцінені драматургічні твори, придатні для входження в національний канон. Метою розвідки є виокремлення на матеріалі публіцистики кінця XIX – початку XX століття критеріїв канону драматургічних творів, критеріїв, перевірених не тільки часом, а й інтелектом. Досвід українських публіцистів кінця ХІХ – початку ХХ ст. у цій галузі є надзвичайно важливим. Розділені в державному і в етнічному сенсі, українці виробляли систему спільних кодів, зокрема й культурних. Причому переважно брали за взірець досвід сформованих історичних націй зі сталою театральною історією. В результаті дослідження з’ясовано, що розробка таких засадничих кодів велася одночасно в кількох напрямах. Це і вироблення принципів оцінки поетичної мови, і встановлення вимог до особистості автора, і відбір оригінальних творів національної літератури як взірцевих, і формування жанрового репертуару театрів. Через специфіку тогочасного розуміння просвітницької ролі драматичної літератури та вистав варто говорити і про ідеологічну частину вимог до якісного художнього твору. Актуальний ідейний зміст розглядався (Іван Франко, Микола Євшан, Леся Українка) як обов’язковий чинник успіху твору. Однак він повинен не зумовлювати дидактизм, а служити радше ілюстративним матеріалом. Сергій Єфремов, говорячи про українську драматургію зазначеного періоду вже з позицій історика літератури, головну увагу зосереджував на сценічності та змісто-формальній цілісності п’єси. Виявлені критерії формування канону становлять новизну дослідження та його практичне значення, ставши мірилом оцінки тих творів, що ними можна розширити український драматургічний канон. Загалом формування канону є позитивно-дискутивним явищем, адже приводить до пошуку точок дотику і відновлення цілісності роз’єднаної національної літератури та культури.↓Предметом исследования является драматургический канон, проблема которого важна для каждой нации. Как довольно изменчивое явление театр резко реагирует на социальный запрос. Поэтому важно осознавать те критерии и основы, в соответствии с которыми могут быть оценены драматургические произведения, подходящие для вхождения в национальный канон. Цель исследования — выделить на материале публицистики конца ХIХ — начала ХХ столетия критериев канона драматургических произведений, критериев, проверенных не только временем, но и интеллектом. Опыт украинских публицистов конца ХІХ — начала ХХ в. в этой сфере является очень важным. Разделенные в государственном и в этническом отношении, украинцы вырабатывали систему общих кодов, в частности и культурных. При этом большей частью брали в качестве образца опыт сформивавшихся исторических наций с устоявшейся театральной историей. В результате исследования выяснено, что разработка таких основоположных кодов велась одновременно в нескольких направлениях. Это и становление принципов оценки поэтического языка, и формулирование требований к личности автора, и отбор оригинальных произведений национальной литературы как образцовых, и формирование жанрового репертуара театров. Из-за специфики представления того времени о просветительской роли драматической литературы и представлений следует говорить и об идеологической части требований к качественному художественному произведению. Актуальное идейное содержание рассматривалось (Иван Франко, Мыкола Евшан, Леся Украинка) как обязательный фактор успеха произведения. Однако оно должно было не приводить к дидактизму, а служить скорее иллюстрационным материалом. Сергей Ефремов, говоря об украинской драматургии указанного периода уже с позиций историка литературы, главное внимание сосредотачивал на сценичности и содержательно-формальной целостности пьесы. Выявленные критерии формирования канона составляют новизну исследования и его практическое значение, став мерилом оценки тех произведений, которыми можно расширить украинский драматургический канон. В целом формирование канона является положительно-дискуссионным явлением, ведь оно приводит к поиску точек соприкосновения и восстановления целостности разъединенной национальной литературы и культуры.
其他摘要：The subject of the study is the dramatic canon, a problem that is urgent for every nation. As a quite changeable phenomenon the theater is highly sensitive to social demand. So it is very important to understand those principles and bases which could be used for evaluation of dramatic works deserved to be introduced into national canon. The Aim of the Study is to highlight on the material of journalism of the late XIX — early XX century the criteria of the canon of dramatic works, criteria, tested not only by time but also by intelligence. The experience of Ukrainian publicists of the late XIX — early XX centuries in this field is very important. Ukrainians, divided nationally and ethnically, had developed the system of mutual codes, namely the cultural ones. Moreover, mainly they took a pattern from the experience of the made historical nations with established theater history. The study found that the development of such basic codes was conducted in several directions at the same time. This includes development of principles of poetic diction evaluation, and determination of the requirements to the author’s personality, and selection of original works of national literature as classical ones and concluding a genre repertoire of the theaters. Due to specific character of interpretation of educational role of dramatic literature and plays at that time, it is worth discussing the ideological part of the requirements to the of high-quality literary text. Urgent ideological contents was researched (Ivan Franko, Mykola Yevshan, Lesya Ukrainka) as a compulsory factor of a work’s success. However, it has to not stipulate didacticism, but rather serve as illustration material. Serhij Yefremov, when speaking about Ukrainian playwriting of the stated period being a literature historian, emphasized on theatrical effectiveness and contents and formal integrity of a play. The revealed criteria for the formation of a canon constitute novelty of the study and its practical significance, becoming a measure of the evaluation of those works that can be expanded by the Ukrainian dramatic canon. In general, forming a canon is a positive and discussive phenomenon, since it brings to find points of contact and renewal of integrity of separated national literature and culture.
