期刊名称：Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Аудіовізуальне мистецтво і виробництво
印刷版ISSN：2617-2674
电子版ISSN：2617-4049
出版年度：2018
期号：2
页码：42-52
DOI：10.31866/2617-2674.2.2018.151802
出版社：KNUKiM Publishing Centre
摘要：Цель исследования – проследить влияние современных цифровых технологий на формирование новых художественных форм, которые происходят как от театрального, так и от кино искусства, а также показать их типологическое родство и между собой, и с тем, что сегодня определяется как аудиовизуальные искусства. Методологию исследования составляют историческая и типологический систематизация, а также анализ явлений современного искусства, которые расширяют понятие аудиовизуальных искусств. Новизна исследования заключается в том, что впервые исследуются рожденные новыми технологиями жанры в контексте, который снимает разделение на «живые» и технически опосредованные искусства, открывает возможность современного осмысления и сущности аудиовизуальных искусств. Выводы. Проследив основные этапы адаптации кинематографических и цифровых технологий к сценическому искусству, а также рассмотрев тенденции «расширенного кино», приходим к выводу, что в своих отдельных проявлениях произведения театрального и кино происхождения становятся практически неррзличимы, объединяясь одним условным жанром медиа-перформанс. Будучи по сути высоко технологичным и оперируя звуко- зрительными образами, формально этот жанр не относится к аудиовизуальным искусствам. На современном этапе развития цифровых технологий это заставляет поставить под вопрос сущностную ценность определенных формальных признаков аудиовизуальных произведений, в частности таких как четкая фиксированность и неизменная воспроизводимость.↓Мета дослідження – простежити вплив сучасних цифрових технологій на формування нових мистецьких форм, які походять як від театрального, так і від кіно- мистецтва, а також показати їхню типологічну спорідненість між собою і з тим, що сьогодні визначається як аудіовізуальні мистецтва. Методологію дослідження складають історична та типологічна систематизація, а також аналіз явищ сучасного мистецтва, які розширюють поняття аудіовізуальних мистецтв. Новизна дослідження полягає в тому, що вперше досліджуються народжені новими технологіями жанри у контексті, який знімає поділ на «живі» та технічно опосередковані мистецтва, що відкриває можливість сучасного осмислення природи та сутності аудіовізуальних мистецтв. Висновки. Простеживши основні етапи адаптації кінематографічних та цифрових технологій до сценічного мистецтва, а також вказавши на тенденції «розширеного кіно», доходимо висновку, що у своїх окремих виявах твори театрального та кіно- походження стають практично нерозрізнюваними, об’єднуючись одним умовним жанром медіа-перформанс. Будучи за суттю високо технологічним і оперуючи звуко-зоровими образами, формально цей жанр не належить до аудіовізуальних мистецтв. На сучасному етапі розвитку цифрових технологій це змушує поставити під запитання сутнісну цінність певних формальних ознак аудіовізуальних творів, зокрема таких як чітка фіксованість і незмінна відтворюваність.
其他摘要：The purpose of the study is to trace the impact of modern digital technologies on the formation of new forms of art that originated from the theatrical and the cinematic arts, as well as to show their typological affinity with audiovisual art. The research methodology consists of historical and typological systematization, as well as an analysis of the phenomena of modern art, which extend the concept of audiovisual arts. Scientific novelty. For the first time, affected by digital technologies genres are explored in a context that removes the division of "live" and technically mediated art, thus it opens up the possibility of contemporary understanding of the nature and essence of audiovisual arts. Conclusions. Having traced the main stages of the adaptation of cinematic and digital technologies to the performing arts, as well as considering the trends of "extended cinema", we conclude that the works of theatrical and film origins become practically indistinguishable, uniting into one conditional genre of digital performances. Being essentially highly technological and operating with sound-visual images, this genre formally does not belong to audiovisual arts. In the current context of the development of digital technologies, this makes it questionable the essential value of certain formal features of audiovisual works, such as fixedness and unchanging reproducibility.
