摘要：Як відомо, всі народи без винятку упродовж століть свого існування формують власні уявлення про світ, космос, людину, її поцейбічні та потойбічні виміри. Пов’язані з факторами різного життєвого значення, вони акумулюють в собі енергію етнонаціонального духа, засвідчують рефлексії окремого індивіда, а також роду-племені, народу, нації над ідеальними прагненнями, що зазвичай об’єднуються довкола освячених, близьких і рідних етносу релігійних цінностей. З іншого боку, будучи предметом захоплення й роздумів, святощів та натхнення, сакральні важливості неминуче впливають на формування культури й мистецтва того чи іншого етносу, його побуту й поведінки, вдачі й характеру і в той спосіб обумовлюють своєрідність його мислення, світосприйняття та переживання. Кажучи інакше, віки поспіль і значною мірою дотепер, не зважаючи на втрату світом теоцентричності як визначального фактору цивілізаційного розвитку, релігійні імперативи виступали й виступають становою віссю історії, є її однією з фундаментальних засад, з якою людство назагал пов’язує минуле, звіряє теперішнє та осягає майбутнє. «Кожний народ, - зазначає з цього приводу Гюстав Лебон у своїй праці «Психологія народів і мас», - має душевний устрій наскільки ж стійкий, як і його анатомічні особливості, і саме від нього походять його почуття, його думки, його установи, його вірування та його мистецтва»
