摘要：Цель исследования – выявить современные аспекты ценности теоретических положений Лифаря в свете актуальных понятий теории танца и ее практических (творческих) проявлений. Методология. Использование исторического метода сделала возможным поиск соответствующей проекции на теоретические выводы Лифаря во времена, когда теорией танца фактически не занимался ни один исследователь хореографического искусства. Компаративный метод позволил понять соответствие ряда явлений эстетике балетного искусства и композиции балетного спектакля, имеющих адекватный отклик в хореографическом искусстве ХХ – начала ХХI в. Научная новизна. Сделана попытка абстрагироваться от преобладающих в современной литературе биографически-эниклопедических исследований личности Лифаря и сосредоточиться на тех проблемах, которые были характерны во время поисков нового хореографического языка в первой половине ХХ в., чтобы связать их с рождением хореологии как самостоятельной науки. Выводы. В теоретических позициях С. Лифаря, а также в наглядных результатах его творческой практики наблюдаются существенные несоответствия. Это является следствием реальных противоречий техники танца с его внутренней сущностью, а также с избыточной увлеченностью хореографа, который не всегда мог адекватно понять ценность своего репертуара. Важно, что Лифарь, заняв важное место в ряду знаковых теоретиков танца, проникается не только классикой, но и созданием новых движений, которые способны выражать абстрактные идеи, нормализовать в теории танца некоторые метафизические понятия. Источник поиска таких движений Лифарь усматривает именно в теле человека, которое награждает его высшим наслаждением, что рождается из телесной гармонии движения, и называет понятие красоты объединяющим выразительные возможности тела, которое обожает как балетмейстер и танцовщик. Эти и некоторые другие положения теоретических трудов Лифаря гармонично вписываются в наследие вы- дающихся исследователей танца и стимулируют изучение его теоретических основ.↓Мета дослідження – виявити сучасні аспекти цінності теоретичних положень Лифаря у світлі актуальних понять теорії танцю і її практичних (творчих) виявів. Методологія. Використання історичного методу уможливило пошук відповідної проекції на теоретичні висновки Лифаря в часи, коли теорією танцю фактично не переймався жоден дослідник хореографічного мистецтва. Компаративний метод дав змогу зрозуміти відповідність низки явищ естетиці балетного мистецтва та композиції балетної вистави, що мають адекватний відгук у хореографічному мистецтві ХХ – початку ХХІ ст. Наукова новизна. Здійснено спробу абстрагуватися від домінуючих у сучасній літературі біографічно-енциклопедичних досліджень творчої особистості Лифаря та зосередитись на тих проблемах, які були характерними під час пошуків нової хореографічної мови в першій половині ХХ ст., аби пов’язати їх з народженням хореології як самостійної науки. Висновки. У теоретичних позиціях С. Лифаря, а також у наочних результатах його творчої практики спостерігають істотні невідповідності, що є наслідком реальних протиріч техніки танцю з його внутрішньою сутністю, а також з надмірною захопленістю хореографа, який не завжди міг адекватно осягнути цінність свого доробку. Важливо, що Лифар, зайнявши важливе місце в низці знакових теоретиків танцю, переймається не лише класикою, але й створенням нових рухів, спроможних виражати абстрактні ідеї, нормалізувати в теорії танцю деякі метафізичні поняття. Джерелом пошуку таких рухів Лифар вбачає саме в тілі людини, яке нагороджує її вищою насолодою, що народжується з тілесної гармонії руху, і називає поняття краси об’єднуючим виражальні можливості тіла, котре обожнює як балетмейстер і танцівник. Ці та деякі інші положення теоретичних праць Лифаря гармонійно вписуються в доробок видатних дослідників танцю і стимулюють студіювання його теоретичних підвалин.
其他摘要：The purpose of the article is to reveal the modern aspects of Lifar’s theoretical thesis value in the light of current concepts of the dancing theory and its practical (creative) manifestations. Methodology. The use of the historical method made it possible to search for the corresponding projection on the Lifar’s theoretical conclusions at a time when there is not a single researcher of choreographic art actually engaged in the dancing theory. The comparative method made it possible to understand the correspondence of a number of phenomena to the aesthetics of ballet art and the composition of a ballet performance, which have an adequate response in the choreographic art of the 20th – early 21st centuries. Scientific novelty. An attempt has been made to abstract from Lifar’s biographical and eniclopedic studies of the Lifar’s personality and to focus on the problems that were characteristic during the search for a new choreographic language in the first half of the twentieth century, in order to link them with the birth of choreology as an independent science. Conclusions. In the S. Lifar’s theoretical thesis, as well as in the visual results of his creative practice, there are significant discrepancies. This is a consequence of the real contradictions of the dance technique with its inner essence, as well as with the excessive choreographer’s enthusiasm, who could not always adequately understand the value of his repertoire. It is important that Lifar is taking an important place in the series of iconic dance theorists and it is penetrated not only by the classics, but also by the creation of new movements that are able to express abstract ideas and normalize some metaphysical concepts in the dancing theory. The source of the search for such movements Lifar sees it in the human body, which rewards him with the highest pleasure that comes from bodily harmony of movement, and calls the concept of beauty unifying the body’s expressive possibilities, which he adores as a choreographer and dancer. These and some other thesis of Lifar’s theoretical works of harmoniously fit into the legacy of outstanding dance researchers and stimulate the study of its theoretical foundations.
