出版社：National Academy of Educational Sciences of Ukraine. Institute of Higher Education
摘要：Якщо розум проголошується нездатним визначати найвищі цілі життя й мусить вдовольнятися перетворенням на простий інструмент усього на своєму шляху, у нього залишається лише одна незмінна мета: просте підтримання безперервного увімкнення своєї діяльності. Колись цю діяльність приписували автономному «суб’єктові». Але процес суб'єктивізації спотворив усі філософські категорії: він не перетворив їх на відносні й не запропонував їм збереження в краще структурованій одиниці мислення, а звів до статусу фактів, які слід каталогізувати. Це стосується також категорії суб’єкта. Діалектична філософія із часів Канта намагається дотримуватися спадщини критично-трансцендентального мислення, насамперед, принципу, за яким основні риси та категорії нашого світорозуміння залежать від суб’єктивних чинників. На кожному кроці визначення об’єкта слід усвідомлювати завдання, пов’язане з визначенням суб’єктивних витоків понять. Це стосується також таких засадничих ідей, як факт, подія, річ, об’єкт, природа не меншою мірою, ніж психологічних або соціологічних обставин. Із часів Канта ідеалізм ніколи не забував цієї вимоги критичної філософії. Навіть неогеґельянці спіритуалістської школи вбачали у самості «найвищу форму досвіду, яку ми маємо, але <...> не істинну2» ; адже ідея суб’єкта є ізольованим поняттям, за допомогою якого повинно релятивізуватися філософське мислення. Але Дьюї, – тут його погляди, мабуть, збігаються з поглядами Бредлі, у яких досвідові надається найвищий ранг у метафізиці, – стверджує, що «самість, або суб’єкт досвіду, є суттєвим складником перебігу подій»3. На його думку, «організм – самість, «суб’єкт» дії – є чинником усерединідосвіду»4. Він опредмечує суб’єкт. Однак, чим більше всяку природу розглядають як «суцільну мішанину різнорідних речовин»5 (напевно, це «мішанина» тільки тому, що структура природи не відповідає людській практиці. – М. Г.), як сукупність простих об’єктів, пов’язаних із людськими суб’єктами, тим більше позбавляється будь-якого смислу суб’єкт, що його колись визнавали автономним, зрештою, він стає просто назвою, яка нічого не означає. Тотальна трансформація дійсно всякої сфери буття в сферу засобів веде до ліквідації суб’єкта, який повинен застосовувати ці засоби. Це надає сучасному індустріальному суспільству нігілістичного характеру. Суб’єктивізація, яка підносить суб'єкт, одночасно виносить йому вирок.
