摘要：Традиція дослідження феномену “соціальний інститут” вирізняє наступні напрями його інтерпретації: класичний структуралізм, що абсолютизує роль безособових соціальних структур; акціонізм, який ґрунтується на пріоритеті життєдіяльності суб’єктів соціальної динаміки; дискурсивний інституціоналізм, який поєднує проект комунікативного суспільства Ю. Габермаса та соціальний конструктивізм Дж. Сьорля.Функціонал соціального інституту формують наступні складові. По-перше, соціальний інститут продукує доволі точно виражені критерії прийнятної та неприйнятної поведінки індивідів. Тому доречно зауважити якщо не конститутивний, то регламентуючий вплив соціальних інститутів на цінності, культуру, мораль, право, традиції та ритуали соціуму. По-друге, соціальні інститути продукують стійкі зразки герменевтичних практик, які стають першоджерелом для інтерпретації поведінки інших та створюють передумови для рефлексії та самоаналізу. А по-третє, така регламентація соціального життя не просто встановлює певні рамки та обмеження, а й формує передумови механізмів формування сенсу, вирізнення цілісності феноменів.
其他摘要：The tradition of the “social institution” phenomenon studying distinguishes the following directions of its interpretation: classical structuralism, which absolutizes the role of impersonal social structures; actionism, which is based on the priority of the life activity of subjects of social dynamics; discursive institutionalism, which combines the project of communicative society of Y. Habermas and social constructivism of J. Searle.The following components shape the social institution functionality. First, social institution produces fairly accurate criteria for acceptable and unacceptable behavior of individuals. Therefore, it is appropriate to note, if not constitutional, then regulating influence of social institutions on values, culture, morality, law, traditions, and rituals of society. Secondly, social institutions produce stable samples of hermeneutic practices, which become the primary source for interpreting the behavior of others and create prerequisites for reflection and self-analysis. And thirdly, such regulation of social life not only sets certain limits and restrictions, but also shapes the prerequisites for mechanisms of shaping meaning and highlighting the integrity of phenomena.
